Я не можу виділити тільки одну рису, через яку мене захоплює драматургія Чехова, як і Чехов не виділяє головного героя у своїх п’єсах. Це ансамбль рис, як і ансамбль персонажів, який комплексно затягує мене у чехівський світ. Світ трагічного і комічного. Світ абсурду, за яким ховається нещадність драматурга до персонажей.
Якби не іронічність Чехова, навряд чи він став би для мене унікальним. Завдяки його підтекстам, які я особисто розумію, а більшість знайомих псевдоінтелектуалів – ні, я маю змогу з усією насолодою продемонструвати їх наївність та поверховість в інтерпретуванні. П’єса „Вишневий сад” – це пастка для тих, хто не бачить плоті авторських ремарок, сприймають лиш як шкіру, але її треба здерти, щоб зрозуміти жорстоке підґрунтя.
Мені подобається додумувати, фантазувати, що саме роблять персонажі поза сценою. Як саме застрелює себе Трєплєв, його вираз обличчя. Чи застрелює себе взагалі? Це ж все гра, така собі гра в життя. А воно й може не важливо зовсім. Важливіше новаторство. Відсутність зовнішньої інтриги.
Який гарний і новий прийом перетворити діалоги в монологи! Репліки персонажів вирвані, вони не зв’язні, рендомні. Це смішно й прикро, бо вони ніби позбавлені здорового глузду, все про своє та про своє товкмачуть – кожний в своєму часовому тунелі, беззахисні перед часом і перед життям.
Фінал чудовий в п’єсі „Вишневий сад”. Фірса, як черговий непотрібний хлам – забувають. Відбулося оречевлення – Фірс став річчю. Його не чують як раз більш за інших. Фірс прихильник рабства, його підсвідомо уникають, панів вже нема, вони переможені. Тому саме його забувають, Росія тепер без рабства, і без саду.
До речі, я вважаю, що з таким же успіхом могли б забути будь-кого з персонажей. Чому б не забути Трофімова? Чи Дуняшу? Всі б вони однаково оречевилися, бо ніхто їх не чує і не сприймає. І може далі, після закінчення п’єси, по черзі когось забуватимуть, як щось непотрібне, як річ, що буде нагадувати їм про недобре минуле.
Діана Мак
Комментариев нет:
Отправить комментарий